Ганна Чорна

учениця донецької школи

 

Захисти їх, янголе!

Ніч тихо і легко на землю злетіла;

І місяць на небі всміхнувся;

Природа втомилась і очі стулила -

Від матері сон відвернувся.

 

В колисці гойдає маленьку дитину

І щось ледве чуть промовляє.

Кудись до зірок відлітають години,

Та мати про це і не знає.

 

Немов колискова, це тихе гойдання -

І мати, здається, співає.

Але вже дитинки невинне дихання

У світі казок десь літає.

 

І мати почула, і мати відчула,

І лагідно, ніжно всміхнулась,

І, сидячи так, непомітно заснула

Та в світі любові забулась.

 

А пісню колиска ще й досі співає:

То янгол на землю спустився

Й за матір тепера дитинку гойдає,

Щоб сон їй пухнастий приснився.

 

 

Я вірю в твоє майбутнє, Україно!     

 

Не    вірити, так сподіватись,

Що небо, той блакитний дах;

Що сонце, той червоний птах,

Що має звичку в ніч ховатись

За осяйний Чумацький шлях;

Що степ, відкритий як сумління;

Та гори, чисті, як той сніг,

Що на вершинах їх заліг;

Краса зимова та осіння,

Що сипле кольори до ніг;

Дніпро та сиве Чорне море

Все ж заслуговують на волю

Та на щасливу, тиху долю,

Що народились в чистім полі,

Забути рабськую неволю.

Не вірити, так сподіватись,

Що прийде і достойний час,

Достойно скажуть десь про нас,

Що можна буде і пишатись

За цей один єдиний раз.

Було колись, але забулось,

Прийшло, побуло та пішло,

Щоб згаснути, на мить зішло,

І, ми гадали, не вернулось,

Але воно все ж нас знайшло.

Це все - майбутнє, Україно!

Твоє майбутнє вже у нас

(І це один єдиний раз

за всю історію руїни),

Я вірю в це, моя країно!

Чого не маєм, буде згодом,

Бо в наших вже сидить руках

Той завжди вільний горний птах.

Ніщо йому вже не зашкодить:

Над ним лежить Чумацький шлях!

 

                  

Ні, я жива, я буду вічно жити!..

Колись була я чимось іншим,

Ніж попіл у сирій землі,

Але мені там значно ліпше,

Бо вже не боляче мені.

 

Я звідти бачу небо й зорі,

І пташку-мрію в небесах,

Грайливу до сліпої долі,

Що вам з`являється у снах.

Колись й мені вона з`являлась,

Як янгол сяючий у сні.

До нього радо прислухалась,

Він віру дарував мені.

 

Я вірила, що світ прекрасний,

Кохання заправляє всім.

Неправда те, тепер все ясно,

То світ прекрасний править ним.

 

Я мавкою була душею,

Бо міцно зв`язана була

З моєю рідною землею

І надивитись не могла

 

На дивосвіт, таємний, світлий,

Яскравий, гордий, запальний,

Такий ласкавий і привітний,

Такий земний і чарівний.

 

Я мрію щиро покохала,

Ту пісню, що мені співав,

Її в собі я відчувала,

І ти її теж відчував.

 

Але забрав тебе до себе

Якийсь чужий, жорстокий світ:

Не хочеш знову ти на небо,

В казковий чарівний політ.

 

Ну що ж, іди! Я все прощаю!

За тіло, любий, не журись:

Коханням в небо я злітаю,

А ти мені у слід дивись.

 

Я буду жити десь у гаю,

Співаючи твої пісні.

Заграй востаннє, я благаю,

Бо вже зникаю десь у сні

 

 

До Елізи

Я чую музику кохання,

Безсиллям, відчаєм, бажанням

Що ллється з втомлених грудей

Нещасливішого з людей,

Що ллється з серця просто, щиро -

І дав би боже мені крила,

Я б в небо тугою злетів

Й надію там свою зустрів - ,

Що рветься пристрастю до неї,

Прекрасної своєї феї,

До янгола чарівних снів

Без сну ночей, безцільних днів.

Моє кохання, я з тобою!

Те, що тремтячою рукою

Пишу тобі у цім листі,

Все прочитаєш згодом ти.

Я бачу вже тебе, кохана,

Таку схвильовану, невбрану:

Ти ще літаєш уві сні

В ранковій молодій весні.

Передчуття тебе збудило,

А, може, ні! Ти не тремтіла,

Читаючи палкі слова,

І не боліла голова

Від туги, розпачу і муки.

Для тебе, може, тільки звуки

Душі моєї хворий стан...

Твій безнадійно Людвіг Ван…

 

 

Дивлюся я...

Коли дивлюся я на небо,

Я бачу світ, що зве до себе,

Що вабить безліччю зірок,

Безмежним простором і сяйвом,

Міфічним і паранормальним,

Скарбницею осяйних думок

Та мрій казкових і чарівних,

Так нам життєво необхідних,

Кохання, світла та тепла,

Добра та прагнення до волі,

До створення своєї долі,

Чого земля нам не дала.

Коли дивлюся я на небо,

Я бачу небо, вічне небо,

Таке ж потрібне, як життя,

Таке ж бажане та чудове,

Таємне, дивне, загадкове,

Ласкаве, вірне забуття.