Гончарова Ольга

10  клас, ЗОШ № 2 м. Авдіївка

Казка про березовий листочок

        Він народився раннього весняного ранку, коли перші сонячні промені намагаються розбудити все живе в лісі і нагадати, що люта зима скінчилася, прийшла інша, більш яскрава і весела пора року – весна.

        Спочатку це був зовсім маленький листочок, який лякливо визирав з набряклої од весняної вологи бруньки. Та з кожним днем він ставав все сміливішим і якось зовсім визирнув із свого кутка, з неприхованим інтересом озирнувся навколо себе.

        Весняний ліс дихав свіжістю, де-не-де на зеленій польовій траві виднілися кришталево-прозорі крапельки вранішньої роси. У повітрі чулося веселе щебетання лісових пташок, які вітали все навкруги з приходом весни і самі раділи, що природа оживає, стає цікавішою.

- Як гарно жити! – подумав листочок. І його серденько затремтіло від несподіваної радості.

        Слід сказати, що це був березовий листочок, такий  тоненький, світло-зеленого кольору, і здавалося, що він притягував до себе всі сонячні промені і від цього ставав ще кращим.

        Раптом насунулися хмари і звідкілясь подув вітер. Листочок загойдався на гілці, його охопило відчуття, ніби він ось-ось одірветься і його понесе кудись у ніким ще не звідане майбутнє.

        Але це було тільки спочатку. Згодом він пристосувався до повітряної течії, і – о диво! Йому сподобалося! Він водночас відчував себе і вільним, і легким, і здавалося, що більше його тут ніщо не утримує, що він без жалю залишив би оце місце, де народився і де вперше побачив світ.

        Та ось знову визирнуло сонечко, усіх зігріло своїм  теплом. Щойно неспокійний ліс знов став привітним і лагідним. Наш маленький друг озирнувся: навколо нього було багато таких, як і він, листків. Чи, може, він дивиться у мільйони дзеркал, які відображають його ж самого? Але придивившись уважніше, він помітив, що листочки різняться один від одного. А також малюк зрозумів, що він такий єдиний і взагалі відрізняється від інших.

        Саме так, мабуть, буває з людиною, яка вперше замислюється над власним „я”, розуміє свою роль у суспільстві і з цього часу намагається бути його невід’ємною часткою.

        Не минало і дня, щоб листочок не відкривав для себе щось нове. Пролетів деякий час, підріс малюк, почував себе у лісі уже впевнено, спокійно, вважав ліс своєю справжньою домівкою.

        За весною прийшло літо. На цей час листочок став великим, загартованим життям листком, разом з іншими зустрічав схід сонця, прислухався до гомону лісового життя, сперечався з вітром, мрійливо поглядав на мерехтіння зірок у чорному небі, радів дощовим зливам...

        Але день за днем ніби мчалися наперегони. Наступила осінь. І тут листок помітив, що з кожним днем його забарвлення змінюється. Через деякий час він став жовтогарячого кольору. Але листок зовсім нічого не відчував: ні болю, ні страху - і  це дивувало його. Він досі, як і раніше, любив ніжний, легкий, іноді дуже неспокійний вітерець. А іноді замислювався над тим, як, мабуть, гарно на землі, адже він ніколи там не був, тільки після дощу відчував її аромат, пронизаний свіжістю польових і лісових трав.

        І ось настав день, коли березовий листок помітив, що деякі такі ж, як і він, листки почали падати на землю, вкриваючи її золотавим килимом.  Ліс тепер став зовсім іншим: його ніби заполонив незрозумілий таємний сум. Пташки вже співали не так весело, як раніше, вночі ставало все холодніше, а сонячні промені вже не зігрівали своїм теплом.

        Одного дня, коли листок милувався красою природи, налетів вітер, він був нестримно-бурхливим, нещадно тріпав листя і навіть наймогутніші дерева прагнув прихилити до самої землі. Раптом березовий листок відчув, що падає, повільно кружляючи у повітрі. Крик радості вирвався у нього, але, на жаль, тільки зараз він зрозумів, що більше ніколи не повернеться на гілля, що, можливо, востаннє відчуває ніжне та ласкаве проміння і хвилі вітру.

        І ось він м’яко торкнувся землі. Листок почав слабнути, останнє, що він побачив, - це були люди, точніше, діти. Один хлопчик підбіг до нього і, піднявши його, поклав у маленький кошик, де було багато яскравого листя з різних дерев.

        Ще за годину хлопчик обережно поклав березовий листочок разом з іншими між сторінками книги, щоб засушити.

        І тепер, коли хлопчакові стає сумно, він достає листячко і довго та уважно на нього дивиться, може, сподіваючись на те, що почує розповідь про листячкове коротке, але дуже цікаве і не пусте життя