Марина Кулакова

учениця донецької школи

                                     Я пишаюсь тим, що я дончанка

Мене зростила  мати Україна,

А доглядав – старий дідусь Донецьк.

У снах наснилась мова солов’їна,

Що  є володаркою всіх наших сердець.

Із дня у день радію людям, світу

І золотим голівкам колосків.

Як добре, що зростає нині жито –

Краса і гордість сонячних полів.

І кожен ранок йдуть на тяжку працю

Під землю глибоко донбаські  шахтарі.

Як добре, що живу  я у  Донбасі

І йду назустріч вранішній зорі.

                         2001

             

Степ

 

Ой поле – поле, степ широкий,

Моя ріднесенька земля.

Стоїть там пагорб одинокий,

Хита тополенька гілля.

         І ковила жене по полю,

         Неначе хвилі, стебельця.

         Шукає вітер свою долю...

         Нема степу тому кінця.

Той пагорб – древняя могила

Якогось князя чи царя,

Його голівонька спочила

І вже не їде за моря.

         Ой поле – поле, степ широкий,

         Ти бачив все – добро і зло.

         Ти , від волошок синьоокий,

         Вселяєш в душу нам тепло.

Ступали у степу сармати,

Ступали скіфи, козаки,

Ревли ворожії гармати

Та  бусурменські батоги.

         Немало тут пісень лунало,

         Співали різні голоси.

         Багато років тут минало

         У мирні та лихі часи.

Нога стрункої роксоланки

Прим’яла білі ковили.

У цих степах матуся й татко

Її для щастя повили.

         А лютий ворог ту красуню

         В полон до себе захопив.

         І Роксоланою Настуню

         Жорстокий турок охрестив.

Дівоче серце сумувало

За степом потайки вночі.

І тільки рідний край кохало,

На тій чужині живучи.

Чудовий степ чарує око,

          Спливають довгії роки,

          А він стоїть, роздавсь широко,

          Живе у серці навіки.

                                  2001

 

А ми тую червону калину

          підіймемо

 

Зажурилась мати Україна,

Як червоная калина при дорозі:

“Де ж моя хатина, де родина?

Хто пораду дасть мені -  небозі?

Чи сирітка я на білім світі,

Що цураються мене багаті люди?

Де мені побачить, де зустріти

Моїх друзів – чи нема їх всюди?”

Зажурилася червоная калина,

До землі припавши безнадійно.

Листячко її втоптали в землю,

А вона лише зітхає мрійно.

Марить Українонька - калина

Щастям  безталанного народу.

І журлива пісня її лине

Крізь усі негоди й непогоду.

Мати наша, ненько, Україно! 

Твоє горе нам, як ніж у серце!

Будемо боротися невпинно

За тебе калинове деревце.

Ми тобі лиш вірнії, Вітчизно!

Ми сини твої твоя надія.

Будувать майбутнє ще не пізно,

Скоро вже здійсниться твоя мрія!

                           2002

             

                      Осінь

 

Завітала осінь золотава.

Поцілунком легким, росяним

Мерехтить малинова заграва

Десь далеко в небі вогнянім.

       Наче сурми, журавлі курличуть,           

       Відлітають в теплії краї.

       Білокрилих птахів мандри кличуть:

       “Далі, далі від морозної землі!”

 Розлітається луною дощу шепіт,

Листячко багрянеє летить.

І звучить казково лісу лепіт,

Диво дивнеє у пралісі сидить.

       Осінь-чарівниця запалала,

       Закружляла у танку легкім,

       На обличчі усмішка заграла:

       “Я прийшла, зустрінь же мене, грім!”

                                         2002

 

Я – частина Батьківщини

Історія мого життя

становить частину історії

моєї Батьківщини

          /Т.Шевченко/

Народе мій, моя земля!

Скільки негод на твоїй долі.

Люблю тебе, твої поля,

Твої степи. Люблю до болю!

І жаль мені твого чола,

Моя кохана Батьківщино.

Радію я, що ти змогла

Стерпіти все і не загинуть.

Історія мого життя

Ще не закінчена, безбарвна.

Я ж хочу, щоб моє буття

Для тебе не лишилось марним.

Що те життя – лише зерно

На ниві долі Батьківщини

Лише зерно … Але воно

Вітчизни – неньки є частина.

І треба дбати нам, брати.

Про нашу ниву посивілу,

Щоб паростки змогли зійти,

Розправитись на повну силу.

Удосконалюйтесь весь час,

Щоб наша нива зеленіла.

І щоб в майбутньому за нас

Вітчизнонька не червоніла.

                 2003 р.

 

Доля українського народу

 

О, мій народе! Твоя доля

Напрочуд видалась тяжка.

Відвічна мрія – твоя воля,

Усім вона була близька.

Всі люди знали, що до скону

Їм захищати рідний край.

Не треба кращого їм дому,

Аніж знайомий, милий гай.

Матусю рідна, Україно!

Багато лиха мала ти.

Із вуст народу пісня лине

І славить тебе назавжди.

У всі віки захисниками

Були твої любі сини.

Боролись мужньо з ворогами,

Охороняли твої сни.

Завдали болю українцям

Татари, половці, ляхи,

Але дали відпір чужинцям,

Так будьмо ж вільними віки!

Найбільшим скарбом України

Є волелюбний наш народ.

Він край свій рідний не покине,

Звільнить його від всіх турбот.

Прекрасні мрії, добрі люди,

Веселий спів, щирість промов.

І в Україні щастя всюди –

Панує єдність та любов!

                        2002