Анастасія Литвиненко 

 

Пишіть листи і надсилайте вчасно…

 Ліна Костенко

Вже заклеєно лист,

І не варта розмов

Довга нота, що падає в прірву:

Я до русла свого повертаюся знов,

І нікому вже більше не вірю.

Є ще час для життя,

Є для радості час,

І я маю велику надію,

Що востаннє в очах моїх

сльози блищать,

Що наступним листам я зрадію.

19.12.1998.19.47.

 

Лялька

У віконце б’ється галочка,

В хату проситься до нас…

Все так просто, моя Лялечко,

І так складно водночас.

     Запущу до хати галочку,

     Най сумуємо удвох…

     Я до тебе хочу, Лялечко,

     В театральний тихий льох.

Най сидить зі мною галочка,

П’є із рюмки мій коньяк…

Я від тебе, моя Лялечко,

Не прокинуся ніяк.

     І сиджу, ламаю палички

     І жбурляю у вікно…

     Най летить пташина, Лялечко.

     Жить без тебе не дано.

              08.03.2000.21.16

 

*   *  *

“Я ще так не любила,” -

Я так завжди кажу,

І вкотре собі вірю,

Бо вкотре не брешу.

В мене ж кожна любов — інша,

В мене ж кожна любов — вперше,

Кожна вічна і вже ліпша,

Значить, є ще вона в серці.

Просто я тобі вірю.

І люблю тебе вічно,

Мрію твоє без міри

Цілувати обличчя,

Бо з тобою мені добре,

Бо з тобою – замкнене коло:

Я ж люблю тебе, як вкотре

І люблю тебе, як ніколи.

                       02.05.2000.21.12

 

До Церкви

“Йдіть до церкви, – казали, – а там направо”.

Бо, здається, я таки заблукала.

Та хіба ж я того сама не знала –

Йти до церкви, а там – направо?!

 

Та не знаю чим, а відьму озлила:

Не її хіба ж я пісню співала?

І вона… А може, інакша сила

Повернула мене наліво?

 

Роблю котре вже по темряві коло.

Ні душі, хіба по кущах п’яниці.

Що ж робити, коли отаке навколо:

Йти до церкви, а біля – ниць?

 

Ледве йду від голоду і перевтоми,

І, здається, мої погані справи…

Що ж вона сказала годину тому?..

А-а-а… до церкви, а там – направо!

 

Я не пані, я тінь у вас під ногами,

Не кричіть – я все одно не почую,

І не кличте: тінь, розминувшись з вами,

Йде до церкви, а там – заночує.

 

Та невже то міст, готель і городи?!

Вчили ж люди колись: проблеми спрощуй.

Та якої ж, Боже, винагороди?..

Йти до церкви, тоді – на прощу.

 

… Вже готель. Кімната. І лише тіло.

Де ж душа моя, куди заблукала?!

То ж вона чекала мене, чекала

Біля церкви, і – полетіла.

                06/07.05.2000.01.20

 

*   *  *

Дикий птах на чужому вокзалі –

Я навіть не знаю, де.

Він все далі – і я все далі …

А хіба мене хтось жде?

Дикий птах наспівав про літо,

Що прийде уночі.

А мене йому не зігріти –

Хоч би птахом кричи!..

Дикий птах полетів до неба –

Я на землю впаду.

Зовсім трохи пройти ще треба,

Тільки я не дійду…

                      08.05.2000.21.32.

 

*   *  *

Поїзд їде – не спинить,

В вікнах – світу гобелени,

І в таку нестерпну мить

Ти всміхаєшся до мене!

Як вітрила кораблю,

Обриває вітер вірші…

Рідний, я ж тебе люблю!

Тільки Львів – люблю ще більше.

                       08/09.05.2000.22.28 (потяг зі Львова)

 

Сестра

Ти мені сестра.

Ти мені близнюк.

Ти мені дитя.

Ти – найкращий друг.

Ти покличеш – я

Чую через світ.

Ти – душа моя.

Вже на сотні літ.

Десь за мене ти

Молишся, коли

В пошуках мети

Посеред імли

Я іду одна

І так легко йти,

Знаючи, що там

Десь чекаєш ти.

24.05.2000 20.44.

*   *  *

Просто жила –

Тиха, слабенька.

Хтіла тепла,

Хтіла до неньки.

Знала усе –

Радість і муки.

Знала: несе

Їх тобі в руки.

Просто пішла.

Просто не стало –

Ніби імла,

Ранком розтала.

15.06.2000.14.57.

 

Місто

І

Просто сісти на площі Ринку

І дивитися на будинки.

От сидіти й тихенько радіти,—

Хай навколо туристи і діти,

Хай навколо вирує Місто,

А в душі так тихенько і чисто…

 

ІІ

Он минає трамвай.

              Он минають віки.

Ну а ти – і колись,  і тепер – отакий.

Страйкарі тут, на площі, лаштують намет,

А з Нептунових кухлів ще ллється той мед.

Тут і кров, і вино, і актори, й полки –

А камені на Замку щасливі такі…

Онде привид пішов у старезнім плащі.

Ці подвір’я ще слухають голос дощів.

Я торкаюся вже твоїх вуст кам’яних.

“Ти навіки моя” ,– я читаю на них.

              09/10.08.2000.01.05

*   *  *

Лишитись без тебе –

                               так ніби без волі.

Квадратом тупим

                              розчинитись у колі.

Я стану дурною,

                              чи вчитимусь довго,

Скажу те, що схочеш,

                              навіки замовкну,

Я буду чим хочеш,

                              аби не без тебе,

Бо це як без очі,

                              бо це як без неба –

Якою ти хочеш,

                              аби лиш з тобою…

Та тільки

на біса

                              тобі я – такою?!

07.12.2000.20.20