Загляньмо в поетову криницю Кохання, і ми відчуємо, якою ніжністю й вірністю напоєний кожний рядок, яким щедрим було поетове серце, що не стомлювалося повторювати: “А я люблю, а я люблю, люблю, як в юності”.
Що ж це за любов така незвичайна? 
(А почалося все листопадового вечора 1945 року. Молоді журналісти кількох українських газет вирішили поспілкуватися з читачами на одному імпровізованому святі. Саме там і познайомилися Тамара Іванівна та Дмитро Омеляно-вич. Спогади дружини: “ Стоїть він переді мною – змарнілий, блідий від пора-нень та хвороб, напівглухий від контузії, голубоокий солдат-поет і читає прекрасного вірша, сповненого таких близьких мені переживань на окупованій землі… Сам Бог тільки відає, чим приворожив мене він. І на все життя …)

Коли ти зі мною

Які в тебе очі! 
Розумні і добрі, 
вони – як джерела для мене в житті …
Коли ти зі мною – 
всміхається веснами обрій, 
і так мені легко 
долати дороги круті .

Які в тебе руки! 
Співучі, мов струни, 
уміють голубить і приворожить…
Коли ти зі мною – 
рожевію спалахом юним,
і так мені легко 
на світі любити і жить.

Яке в тебе серце!
В тривогах і болях 
ласкаве й чутливе, мов ніжне дитя.
Коли ти зі мною- 
здається багатшою доля,
і так мені легко
іти по дорогах життя.
 

“Жаринка”

На себе подивлюся – постарів і вилиняв,
як влітку степ од спеки.
Не вернуться уже із-за морів 
життя мого сполохані лелеки. 
А може, заблудили в далині? …
Та я до себе їх і не чекаю…
А з’явилися –
то й радісно мені, 
і молодість, здається, я плекаю.

Всміхнешся – ніби й сонце поверта
на весну, що давно одцвітувала.
й любові зігріває теплота,
стаю тоді веселковим, як спалах.
І юність буйночуба воскреса, дарма,
що застернилась осінь рання. 
Летять літа…
А в серці не згаса 
жаринка незрадливого кохання.
***
Усе любов’ю зміряне до дна.
Любов прийшла до нас тоді зненацька,
осінній гай палав у багрецях.
Мов дві зорі, навік пора юнацька 
з’єднала наші долі і серця.

Хто любить, той не знає супокою,
ти ж інколи буваєш і крута.
Я все одно люблю тебе такою, 
як в ті вогненні пам’ятні літа.

Люблю за те , що радість і тривогу 
зі мною ділиш порівну в путі.
А ще за ту нехитру допомогу, 
яку приносиш ти мені в житті.

Долаєм шлях ми не мандрівниками,
яких випадок лиш на вечір звів, 
а злитими серцями і думками 
в одне співуче море почуттів.

Радість і печаль ішли поруч у житті Луценкової родини. 1963 р. – радісний – одержали невеличку квартиру. Через місяць Дмитра Луценко прийняли до Спілки письменників. І раптом … смерть дорогої доньки Лариси – “улюблениці – лелітки”. А як же його батьківському серцю було витримати, пережити цю трагічну втрату? Відгукнулося воно – першим інфарктом. А тоді один за одним – аж вісім. 
Вихований українською матір’ю і рідною землею, поет Дмитро Луценко 
є палким патріотом України. Його образи взяті із самого життя, барви – від квітів, трав і рік, українського неба. Його поезія близька кожному, тому й полюбилася людям. Вона ж бо про любов, отчу землю, вірність, про те, чим живе людина.

Скажи мені, які у тебе очі?
Ідуть літа. Ловлю себе на тім,
що образ твій, мов свічка серед ночі,
вгасає в ореолі золотім.
Скажи мені, які у тебе руки?
Наснись і згаслу пам’ять розбуди.

Лежать між нами дев’ять літ 
страшної, лютої розлуки. 
Вже виросли мої онуки,
і я уже не дядько – дід. 
А ти, скажи мені, яка?…
Вже ні згадать, ні уявити –
лиш заново у серці звити 
тебе з поштового рядка.

Тож я, коли село дріма,
на вітрі, що лежить з Китаю,
твої листи перегортаю – 
та вже і в них тебе нема.

Озвись, кохана,- де ти, де?…
А місяць тихою порою 
пасе хмарки понад горою 
і мовить: - Жди, вона іде…

Ще тиждень, два – 
й свята, жива.
Ти знімеш сидір свій тюремний – 
наш застарілий біль недремний
відродить душі і слова. 
***
У твоєму дитячому щебеті 
потаємна гроза тече.
А волосся – мов чорні лебеді,
крила падають на плече.

Що стоїть за твоєю владою,- 
чи дізнаюсь про це сповна?…
Я роками тебе розгадую,
мов єгипетські письмена.

Та ключі десь у морі сховані, 
ти привидишся знову мені
то кипіння сліпої повені, 
то голубкою у вікні.

Ти буваєш то вітром, то зливою,
то вогнем від падучих зірок –
і примхливою, і мінливою,
і премудрою мов пророк.

Твою сутність, у зорях закладену,
збережу, ніби творчу жагу:
нерозпізнану, нерозгадану – 
Через те отаку дорогу.

Дізнавшись про творчість обох письменників, а саме про інтимну лірику, можна зробити висновок. І Микола Руденко, і Дмитро Луценко присвячували вірші на таку тематику своїм єдиним жінкам, дружинам. Але існують деякі відмінності. Якщо Микола Руденко знаходився в розлуці зі своєю дружиною багато часу, то йому вже доводиться пригадувати ії образ. І, ніби, в листі до неї, запитує: “ Скажи мені, які у тебе очі?” 
Що ж до Дмитра Луценко, то він захоплюється очима своєї дружини:

 Які в тебе очі! 
Розумні і добрі, 
вони як джерела для мене в житті…

 Я роками тебе розгадую,
мов єгипетські письмена…
Та ключі десь у морі сховані…

Жінка завжди змінюється зовнішньо та внутрішньо, на думку письменника:
“ Ти буваєш то вітром, то зливою, то вогнем від падучих зірок…
Одним із шляхів удосконалення змісту, форм, методів і засобів навчання української літератури є інтенсифікація навчання, що передбачає по- новому структурований зміст, упровадження сучасних інформаційних технологій, які зумовлюють формування пізнавальних інтересів, глибше сприйняття і розуміння теоретичного матеріалу. Розробка комп’ютерних технологій навчання є необхідною умовою інформатизації освіти, мета якої є забезпечення доступності знань для кожного члена суспільства; розвиток інтелектуальних і творчих здібностей учнів на основі індивідуалізації навчання, інтенсифікації навчального процесу. 
При цьому комп’ютер виступає як засіб навчання, як компонент системи управління освітою, засіб науково-педагогічних досліджень.
Через те, що це узагальнюючий урок із літератури, вважаю доречним буде ввести тестову перевірку знань, умінь та навичок школярів за допомогою комп’ютерного програмування. Переможців туру вікторини можна нагородити книгами про Донецький край, поетичними чи прозовими творами письменників-земляків, виставити позитивні оцінки.
Комп’ютерний урок не повинен перевищувати 40 хв. ( а для деяких категорій учнів- 20 хв.). Введення комп’ютера в хід уроку лише на певних його етапах є ефективнішим, ніж робота з комп’ютерним матеріалом увесь урок. Зрідка можна повністю присвятити урок роботі з комп’ютером, зокрема це стосується уроків перевірки засвоєних знань.
Отже, використання комп’ютера на уроках української літератури сприяє підвищенню якості знань, умінь та навичок учнів, поглибленню та вдосконаленню під час самостійної роботи з ним, дає змогу реалізувати особистісні освітні цілі, кардинально поліпшує контроль і самоконтроль на основі зворотного зв’язку, робить навчання глибшим, різноманітнішим і змістовнішим. 
Зауважимо також, що зарубіжний і вітчизняний досвід використання комп’ютерних технологій виявив деякі негативні моменти, пов’язані з психо-фізіологічними аспектами. Так, з’ясувалося, що після двохгодинного заняття за комп’ютером у 80% учнів знижуються психологічні процеси запам’ятовування, відбувається перевтома очей. Тому вчителеві слід ураховувати ці особливості, передбачати періодичну перерву в роботі, переключаючись на інший вид роботи або роблячи музичну паузу тощо. 

Урок № 1 " Рідний край у творах С. Черкасенка , М Петренка , М .Чернявського .
Мета : ознайомитися з творчістю письменників-земляків, розповісти про деякі твори, викликати почуття захопленості ,гордості, зацікавлення, співпереживання, радості, розвивати пізнавальні можливості і самостійність мислення.
Тип уроку: комбінований.
Методи і прийоми: метод бесіди, читання напам’ять текстів, самостійна робота.
Обладнання: підручник, портрети.
 Література: В.Оліфіренко " Дума і пісня " .-Донецьк, 1993.
 

ХІД УРОКУ

Примітки, зауваження

1.Організаційний момент.    Привітання вчителя.  Добридень! Сідайте. Сьогодні, як я й обіцяла , ми поговоримо про творчість наших письменників-земляків. Але спочатку перевіримо чи всі виконали домашнє завдання. Добре ,молодці! Може,хто вивчив вірші напам'ять? Добре, у ході уроку ми будемо перевіряти їх. 2.Актуалізація опорних знань.  Давайте пригадаємо, які роди є  в літературі. Учень: лірика, епос, драма. Учитель: Правильно. Сьогодні ми торкнемося саме ліричних творів.А хто скаже, що таке лірика? Учень: римовані поетичні твори Учитель: А чи знаєте ви когось із письменників-поетів нашого краю? Учень: Сосюра, Стус, Петренко Учитель: Добре,але їх набагато більше.Згадаємо на нашому уроці Черкасенка, Чернявського, і вам відомого Петренка.А чи знаєте ви, хто автор пісні "Дивлюсь я на  небо "? 3. Етап закріплення нових знань  Учитель: Його автор поет-романтик Донеччини  М.Петренко. Він був непересічною особистістю, талановитим митцем, гідним пам"яті прийдешніх поколінь. Але на жаль, мало хто знає у своєму регіоні про цього автора    Тема рідного краю, Донеччини, увійшла досить широко у його творчість . Це збігалося з поетичним кредо Петренко: милі серцю краєвиду Слов"янська , давня і недавня історія України стали предметом його поетичною творчістю.Учитель: Давайте почитаємо вірші  Учень читає вірш "Небо" напам"ять. Учитель: Які враження виникли на основі прочитаного? Прочитайте вірш " Як в сумерки  вечірній дзвін ". Чи не нагадує вам він пісню?  Учень: Схоже на пісню. Учитель: Давайте спробуємо заспівати.  Діти співають.  Молодці! Учитель: Тепер розглянемо поетичну спадщину С.Черкасенка. Його ім"я на десятки років випало з літературного процесу на Україні, його було зараховано, як і багатьох інших письменників, до ворожого стану. На сьогодні ставлення до Черкасенка змінилось. Автор розширив межі українського художнього слова зображенням у віршованому, прозовому і драматичному жанрах на Донеччині. Розглянемо твори "Вечір у степу".Які засоби зображення донецького степу використав поет у цьому творі? Чим приваблює нас цей твір?  Учень: Правдивий опис донецького степу. Учитель: Самостійно проаналізуйте твори "Над річкою", "Сад", "Ой чого ти, дубе? "  Визначте жанрові особливості цих поезій. Чим вони вам сподобались? Про наступного автора нам розповість учень1.  Учень1 розповідає реферат на тему " Життя і творчість М. Чернявського" Учитель: Дуже добре. А тепер разом розглянемо його поетичні твори.Вірш " У донецькому краї " І степ, і гори обгорілі Дощем обмило громовим… А там, під степом, у склепу, Шахтар зомлілими руками Б’є камінь, вугіль добува, У землю вік свій зарива… Що досягається таким прийомом? Учень: "Внутрішній світ " степу мало відомий, він не такий гарний, як здається зовні.  Учитель: Ще один вірш "Степ і степ…"Давайте прочитаємо його виразно. Які враження? Учень: Дуже жаль, що Донецький степ нагадує мертве тіло.Словами:" ні гайочку, ні лісочку, всюди спалена земля " підкреслюється  його омертвілий краєвид. 4. Підведення підсумків.  Учитель: Ми розглянули лише деяких представників Донецького краю і їх невелику ліричну спадщину.   Домашнє завдання  буде таке: за бажанням підготувати ще 2 реферати на такі теми: "Життя і творчість М. Петренка." , " Творча спадщина С.Черкасенка.    Всім останнім намалювати малюнки до творів, які сподобались і написати твір-мініатюру на тему: "Образи донецького степу в поезіях поетів-земляків”.  До побачення. Дякую всім, хто активно працював.

 
 

Учителю української мови та лiтератури пропонується сайт www.donbaslit.skif.net, на якому зiбранi матерiали до лiтератури Донбасу. Сподiваємося, що вони допоможуть вчителевi при пiдготовцi урокiв лiтератури рiдного краю та урокiв позакласного читання. Зокрема, на сайтi вмiщено життєписи, огляди творчостi, а також твори багатьох письменникiв Донецької та Луганської областей. Не останнє мiсце серед них посiдає i Василь Стус – видатний український поет XX столiття. Цiкавим є те, що на сайтi представлено твори, присвяченi рiдному краю поета, i тому вчителевi при пiдготовцi уроку за творчiстю В.Стуса буде доцiльнiше (i незрiвнянно легше) скористатися саме сайтом, а не багатотомником Стуса. Крiм бiографiї поета та творiв донецької тематики, тут запропоновано декiлька листiв поета до рiдних та знайомих (А.Лазоренка, В.Дiдкiвського, Г.Дiдкiвської). То ж до уроку лiтератури рiдного краю за творчiстю В.Стуса на сайтi пропонуються такi твори: 

·        «У Мар’янцi стоять кукурудзи…»
·        «Додому»
·        «З дитячих спогадiв»
·        «Тато молиться Богу…»
·        «Я блукав мicтом своєї юностi…»
·        «Ярiй, душе»
·        «Вертання»
·        «Вдасться чи нi сього разу повернутись додому?»
·        «На Колимi запахло чебрецем…»
·        «Вся в жужелицi,  поросi, вугiллi…»
·        «Бiдне серце!»
·        «Спокiй»
·        «Цей спалах туги над iмлою лiт…»
·        «Там зелена сурiпа цвiла…»
·        «Заплющу очi – темiнь навмання…»
·        «Той сiрий запорошений полин…»
·        «У чебрецевий степ»

а) метафори;
б) порiвняння;
в) iншi тропи;
г) синтаксичнi фигури;
д) авторськi неологiзми.

а) декiлька учнiв пишуть реферати за темою, причому вона буде розкрита глибше, якщо деякi з учнiв додатково пiдготують за темами «Фiлософiя екзистенцiалiзму», «Основнi категорiї екзистенцiалiзму – самотнicть, вiдчуження, абсурд» чи подiбнi.
б) можна iнакше виконати це завдання – спочатку запропонувати усьому класу прослухати реферати про екзистенцiалiзм, а потiм колективно, в рiчищi отриманих знань з фiлософiї визначати образ лiричного героя.

Отже, пропонованi завдання та рекомендацiї для використання сайту www.donbaslit.skif.net при проведеннi урокiв лiтератури рiдного краю мають стати у пригодi сучасному вчителю-словеснику.
Власнi пропозицiї, а також запитання i вiдгуки просимо надсилати за адресою: volif@skif.net. 
 

Грядущим нашим поколінням,
Новим невідомим людям
Ми залишаємо згадку – видіння –
І хвилювання їх грудям...

М.Сріблянський

Сучасний стан українського літературного процесу можна назвати Відродженням: відродженням нових імен, що були раніше забуті чи незнані. Тому наш час характеризується поліінформативністю (нові імена, події, факти). У цьому є як позитивний, так і негативний моменти. Адже людина, що бере участь у літературному процесі (безпосередньо чи опосередковано), має справу не лише з відкриттям для себе авторів, творів, ідей, що відіграли важливу роль у розвитку української літератури, а й з другорядною інформацією.
Особливо ця проблема є актуальною для школи. З’являються нові постаті в літературі і треба вирішувати, про кого саме слід говорити на уроках, вивчати біографію та творчість.
Творчий спадок М.Ю.Шаповала, його життя та громадська діяльність є підтвердженням першорядності письменника. Відкривши в книзі української історії сторінки його життя й творчості, наше суспільство познайомиться з особистістю небуденною – людиною, що все своє життя працювала в ім’я України та її народу.
Надзвичайно актуальним є вивчення доробку Микити Юхимовича як письменника рідного краю на Донбасі, оскільки його життєвий і творчий шлях ведуть до правди і добра.
“Пророка не визнають на рідній землі” – твердить біблійна мудрість. Мабуть, саме тому багато славних імен української літератури і культури, громадської й політичної думки залишаються невідомі широкому загалові.
Микита Юхимович Шаповал народився 8 червня 1882 року в селі Сріблянці (нині село Серебрянка Артемівського району). Пізніше саме назву рідного села він візьме як псевдонім – М.Сріблянський. Це свідчить про патріотизм письменника, його любов і повагу до малої Батьківщини.
Сім’я Шаповалів була небагатою. Батько – шахтар, мати – проста селянка. Тому маленькому Микиті довелось з дитинства працювати, щоб допомагати батькам.
Він був хлопцем розумним і допитливим: у сім років намагається самотужки опанувати письмо. Вступає й закінчує з відзнакою дворічну школу, а потім – Ново-Глухівську лісову школу; дуже любив природу, хотів оберігати її – саме цим зумовлений вибір професії - лісовод.
М.Ю.Шаповал – людина небайдужа до щастя своєї нації, і це виявлялося не лише на словах. Він вивчав економічні і соціальні науки, щоб зрозуміти й допомогти у вирішенні проблем українського суспільства. Брав активну участь у національному русі, перебував на військовій службі, де за революційну діяльність був заарештований (8 місяців перебував під наглядом у Варшаві).
Повернувшись на Україну, вступає на історико-філологічний факультет Харківського університету, із запалом береться за журналістське перо, друкує свої статті в газетах. У цей час виходить його перша збірка “Сини віри” (1908). Пізніше побачать світ збірки “Самотність” (1910), “Лісові ритми” (1917), нариси “Листки з лісу” (1917).
Життєвий шлях М.Ю.Шаповала був нелегким і тернистим; він постійно перебував під наглядом поліції.
Опинившись без заробітку, переїжджає до Києва, де бере участь у виданні журналу – “Українська хата”, який був осередком української молоді. У ньому друкувались О.Кобилянська, Г.Чупринка, М.Євшан.
Друга світова війна, революція 1917 року зменшили можливості займатися літературою і Микита Юхимович працює лісоводом. Будучи знавцем цієї справи, стояв на чолі Всеукраїнської лісової спілки. За часів УНР перебував на посаді міністра пошт і телеграфів. Після розгрому УНР емігрує до Чехії і веде активну громадську діяльність. М.Ю.Шаповал був фундатором Української Господарської Академії, педагогічного інституту ім. Драгоманова, української Студії Мистецтв та ін.
Зважаючи на те, що в Чехії, на яку великий вплив мала Росія, робити все це було важко: скільки коштів, сил та енергії потребувала така діяльність. Але авторитет М.Шаповала за кордоном був безперечним. М.Ю.Шаповал і сам бував за океаном, де читав лекції з соціології (він вільно володів європейськими мовами), яку не припиняв вивчати протягом усього життя.
У 1924 році ним був заснований Український Соціальний Інститут, видано багато праць із соціології, які й зараз не втратили своєї актуальності.
Плідне, змістовне життя М.Ю.Шаповала 25 лютого 1932 року обірвалося смертю.
Про цю яскраву постать української історії і культури було забуто, адже раніше всім, хто боровся за незалежність України, чіпляли ярлика “буржуазний націоналіст”. Про таких людей було заборонено навіть згадувати. Ярлик було причеплено й М.Ю.Шаповалові.
Але часи змінились. І сьогодні ми маємо бути щасливі, що живемо у час, коли білі плями нашої історії зникають. А на їх місці проявляються факти і події, важливість яких сповнює душу кожного українця гордістю за славне минуле.

“Нащо тут сонце? Чари квітки запашної? –
Хіба не можна так чудово в темноті,
Смакуючи чарівні пахощі од гною, 
Нажертися... хрю-хрю... і спать на животі?
Отчизна – що це єсть? На погляд мій – корито,
В яке смачного пійла повно через край
Для мене й поросят моїх давно налито...”

Про сонце й місяць, і про квіти запашнії
Нехай співає вам якийся там поет –
– Худа, голодна і обшарпана повія,
А я – свиня - ...хрю-хрю... шпурляє все те геть.

Соловейко не співає
В зачарованому гаю,
Бо десь плаче у долині
На обірваній калині...
Моє серце не спочине
Біля серденька дівчини,
А самотнє проспіває
Співи згубленого раю.

Уранці йду...не оглядаюсь;
Дивлюся пильно в далечінь,
І непохитно сподіваюсь
Побачить вільною хоч тінь
Краси життя, краси природи...
І ясні зорі, й тихі води...
Іду, але не покидаю
Тебе, одданий...
Мій рідний і коханий краю,
Велике царство смутку й сліз – 
Я йду туди... у царство згоди...
На ясні зорі, тихі води...
Шумить-говоре чисте поле,
Назустріч сонце виплива;
Неначе мрії, йдуть навколо
Степи, ліси, квітки, трава –
Гуртом ідуть, немов сноходи...
На ясні зорі, тихі води...

Необхідно звернути увагу на жанрову різноманітність творчості Микити Шаповала: це медитативна лірика, пісні як жанровий різновид, цікаві авторські визначення жанру: “одгук”, “елегія” тощо. Можна розглянути детально елегію “В сосновому борі”:

Шумить і стогне понад яром
Одвічний і сумний сосновий бір...
Простягся він, як та осіння хмара,
Безкрайній і холодний, як Сибір

Цікавий діалог розпочинає за допомогою своїх поезій М.Шаповал з Олександром Олесем. У цьому аспекті необхідно у першу чергу спиратися на твір з присвятою О.Олесеві “З журбою радість обнялась”, де М.Шаповал полемізує із колегою з приводу одвічного питання призначення поезії:

Ще не засохли скрути сльози,
А щастя стало на порозі –
Весела пісня полилась.
Кругом панує лютий кат:
Людей мордує, палить хати,
Шпики лаштує і гармати,
Розстріли й громи аж лящать,
А радість б’є! Як з джерела
Вода, розкутая весною...

Отже, творчість Микити Шаповала так і не поцінована гідно у вітчизняному літературознавстві, має нарешті посісти те місце, на яке заслуговує і в історії української літератури, і в шкільних програмах ми запропонували вашій увазі можливі шляхи вивчення творчої спадщини цього видатного поета на уроках літератури рідного краю у 10 класі.
 

Розглядаючи вірш “На добраніч” вчителеві необхідно звернути увагу на наступні моменти:

- визначення теми та ідеї твору;
- двоплановість вірша;
- алегоричний образ ночі;
- тропіка вірша;
- особливості діалектної вимови;
- порівняти з відповідними мотивами у віршованих творах Лесі Українки.

“Вечір у степу”:
- тема, ідея;
- відмінність настроєвої палітри цього вірша від попереднього;
- порівняння минулого і теперішнього;
- тропи;
- порівняння бачення Донецького степу у Черкасенка і дітей;
- хто ще з українських письменників (поетів та прозаїків) писав про степ.

“Над річкою”:
- тема, ідея;
- особливості настроєвої палітри твору;
- образ пітьми;
- тропи.

Після розгляду поезій Черкасенка вчитель має зробити невеликий підсумок. Результатом підсумку мають стати записи в учнівських зошитах. Вчитель має показати учням, що:

- смуток є пріоритетним відчуттям поета;
- смуток пов’язаний із розумінням Черкасенком трагічності буття людини, складністю життя робочого люду.

- пригадати історичні відомості про князя Ігоря;
- тема, ідея;
- особливість бачення образу князя Ігоря поетом;
- тропи;
- що в цьому вірші допомагло вам повніше уявити постать князя Ігоря.

“Донець”:
- про які місця згадує автор;
- особливість ліричного героя твору;
- тема, ідея;
- тропи;
- хто з письменників ще писав про Донець;
- чи збагатив вірш ваші уявлення про цю річку.
“В Донецькому краї”:
- особливість пейзажу (урбанізм, сум);
- тема, ідея;
- змалювання важкої долі шахтарів і складності їх праці;
- Чернявський і Черкасенко про шахтарів;
- Сосюра і Чернявський про Донецький край, особливості зображення у кожного поета (вчитель має у разі потреби зацитувати необхідні вірші);
- чи любить автор свій край;
- тропи.

“З берегів Дінця кряжистих”:
- пояснення географічних понять Замгань, Ємсань; яке море має на увазі автор;
- тема, ідея;
- романтичні мотиви минулого у вірші; минуле і сучасне;
- складність людської долі;
- віра у майбутнє рідного краю;
- тропи.

Після того як вчитель розбере названі твори, він має зробити висновки, які учні записують до зошитів:

1. основні теми;
2. особливості бачення рідного краю;
3. змалювання складності шахтарської праці.

Володимир СОСЮРА

КОЛИ  ПОТЯГ  У  ДАЛЬ  ЗАГУРКОЧЕ…

Ой  ви  ночі  Донеччини  сині,
і  розлука, і  сльози  вночі…
Як  у  небі  ключі  журавлині,
одинокі  й  печальні  ключі…

***
НАД  ШАХТАМИ  ЛИНЕ  ЗАДИМЛЕНЕ  НЕБО…
                        в огні заводському заграв.
                        Донець мій коханий, давно я про тебе
                        пісень голубих не складав.

ОДКРИЛИ  ЗОРІ  ЗОЛОТОЇ  ВОРОТА
                        ми  в  битві  за  щастя  своє,
                        і з  попелу  згарищ  моя  Третя  Рота
                        в  симфонії  праці  встає.

                        ***
                         Як  я  люблю  тебе,  мій  краю  вугляний,
                         твій  кожний  камінець,  твою  билину  кожну, 
                         де пішов  на  бій  за  щастя  в  даль  тривожну,
                         що  снилося  мені  в  заграві  заводській…

                    … Ті  верби  над   Дінцем,  що  я  повз  них  проходив,
                         і рейок  дивний  дзвін,  і  шахти  на  горі,
                         куди  біжать,  біжать  вагончики  з  заводу,
                         смуглява  дітвора, щасливі  матері…

                         ***
                        Де небокраї сині й чисті,
                        зорі обарвлені огнем,
                        не раз, не два жовтіло листя
                        і осипалось над Дінцем…

                          Мені усе там рідне, миле-
                          і гай, і содовий завод, 
                          де ми ходили, де любили
                          послухать шум донецьких вод.

                        ДЕБАЛЬЦЕВЕ

                       У імені твоїм
                       Я чую рейок дзвін.
                       Дало мені життя ти 
                        В срібний день зимовий, 
                        Щоб, як і всі,
                        Я йшов з тобою до вершин,
                        І розцвіла весна 
                        І дружби, і любові.
 

                ВАСИЛЬ СТУС
 

ДОДОМУ!

                       В  ілюмінаторі
                       вже  труби  заводські
                       і  терикони-
                       головою  в  хмари.
                       Аеродром!

                    …А ти гориш,
                        ти твориш, вічно поривний, 
                        о залізнобетонний 
                        мій Донбас!

              ВСЯ  В  ЖУЖЕЛИЦІ, ПОРОСІ, ВУГІЛЛІ…
                        Вся  в  жужелиці,  поросі,  вугіллі,
                        вся  сіра, й  чорна, і брудна, й кургуза,
                        збігаючи  донизу,  там,  де  балку
                        перетинає  залізничий  насип,
                        мені  наснилась  вуличка  моя…

                        ***
                        Я  блукав  містом  своєї  юності,
                        марно  відшукуючи  в  нових  кварталах
                        вчорашні  споруди, сквери, стежки, 
                        знайому  ліпку  на  фронтонах  будинків-
                        географія  втрачена.
                        Місто покращало й виросло,
                        з'явились нові бульвари, готелі, вулиці,
                        пам'ятники, стадіони, дерева,
                        тільки жодного знайомого обличчя в натовпі,
                         жодного обличчя,
                         котре б нагадало тобі
                         згублену молодість.

                        ***
                        Вдасться чи ні
                        сього разу повернутись додому?
                        Вдасться чи ні?
                        Старий терикон шахти 10-біс,
                        де ти в дитинстві збирав вугілля… 

            Для перевірки засвоєння матеріалу можна використати тести:
            1.На якій станції народився В.Сосюра?
               А. Дебальцеве.
               В. Ясинувата.
 

            2.Де навчався В.Стус?
               А.Донецький педагогічний інститут.
               В. Горлівський гуманітарний інститут.

            3. Де відбував педагогічну практику В.Стус?
               А.На Совур-Могилі.
               В.У середній школі Донецька.

            4.Кому із поетів належать рядки:

                ВСЯ  В  ЖУЖЕЛИЦІ, ПОРОСІ, ВУГІЛЛІ… 
                 Вся  в  жужелиці,  поросі,  вугіллі,
                 вся  сіра, й  чорна, і брудна, й кургуза,
                 збігаючи  донизу,  там,  де  балку
                 перетинає  залізничий  насип,
                 мені  наснилась  вуличка  моя…

            5.Коли був виданий роман В.Сосюри "Третя Рота"?
               А. 1988 рік.
               В. 1956 рік.

            6.Кому належить поезія "Дебальцеве"?
               А.В.Стус.
               В. В.Сосюра. 

               Активізуючи самостійну роботу учнів та їх творчій розвиток, можна запропанувати їм скласти власний вірш або написати нарис на тему "Рідний край"  або "Моє місто". Також доцільним буде завдання розпитати своїх батьків та рідних про те, що їм відомо з історії міста або про творчість і життя письменників, надіслати ці відомості на сайт.

           Додаткові запитання за сайтом:

1.Чому ми називаємо роман В.Сосюри "Третя Рота" автобіорафічним"?
2.Як описує свою родину В.Сосюра у романі "Третя Рота"? 
3.Про які події уДонецьку пише В.Стус у листі до Анатолія  Лазаренка?
4.Звідки пише В.Стус листа до рідних у 1973 році?
5. Про що ми дізналися з цього листа?
6.Які образи вживають поети для зобрження рідного краю?
7.Які характерні риси стилю В.Стуса відбиваються у поезії, присвяченій Донеччині?
8.Які почуття викликають наведені поезії?
9.Що хотіли передати лірики своїми віршами?

  Тема:  Порівняльна  харектеристика  творчості про  рідний  край 
               Василя  Стуса  і  Володимира  Сосюри.

   Тип  уроку:  Урок  вивчення нового  матеріалу .
.
   Мета:  -  поглибити знання учнів із творчості двох  письменників;
-  зробити  порівняльний  аналіз  творчості Василя  Стуса і
   Володимира Сосюри.
Напередодні уроку клас  розбивається  на  дві групи,  одна з  яких  готується  за  творчістю Василя  Стуса,  а  інша - за  Володимиром  Сосюрою.
                Трьом  учням  з  кожної  команди  пропонується  виписати  з  віршів  поетів  цитати,  в  яких  зображується  край  Донеччини .  Одному  учню з  кожної  команди  пропонується вивчити  по  одному  віршу  з  поетичного  доробку  поета,  над  яким  працює  його  команда. Двоє  з команди  готують  біографічні  відомості  про  поетів  саме  в  ті  роки,  коли  вони перебували  на  Донеччині  і які умови сприяли цьому.   Учням,  які  готують  біографію  Володимира  Сосюри , пропонується  звернутися  до  уривку  з  роману  " Третя  рота" ("Пролог"),  у  якому  розповідається  про  дитинство  письменника.  Учні,  які  готуються  за  Василем  Стусом,  звертаються  до  листів  поета  до  рідних  і  друзів.

                Кожне  завдання  оцінюється  балами.  Перемагає  та  команда,  яка  набрала  більше  балів.  Крім  того, оцінюється  кожний  учень.

                  Вступне  слово  вчителя:
                   Ми  вже  познайомилися  з  творчістю   двох  видатних  письменників , які є співцями не лише  нашого рідного  краю,  а  й   всієї  України.  Сьогодні  ми  звернемося  до  тих  сторінок  життєвого  шляху  і  творчості  цих  людей,  які  тісно переплелися  з  Донецьким  краєм . 

                   До  дошки  виходять  учні,  що  готували  відомості  з  біографій  письменників.

             На  дошці  записуються  основні  біографічні  дати  і  учні  записують  їх  у  своїх зошитах. 

                                Додаткові  питання.
- Про  що  ми  довідалися  з листа  Василя  Стуса  до  Анатолія      Лазаренка?
-Як  описує  свою  родину  Володимир  Сосюра  у  романі "Третя  рота"? 
 
 

            Вчитель  підводить  підсумки  за  цією  частиною  уроку: 
             - Отже,  ми  бачимо,  що  дитинство  і  юність  Василя  Стуса  і  Володимира  Сосюри  тісно  пов’язані  з  Донеччиною.  Тут  формуються  їх  світогляд  і  мистецькі  уподобання.  Зараз  ми  прослідкуємо  відбиття  їхніх  поглядів  на прикладах,  підготовлених  вашими  товаришами.  Одразу  можемо сказати, що образ рідного краю не залишає поетів протягом їхнього життя і надає наснагу для подальшої творчості.

         До дошки викликаються учні, що готували підбірку цитат із поезій поетів, де є зображення Донецького краю і  читають  їх  по-  черзі.
          Завдання  до  класу:
             - Випишіть  образи,  які  характеризують  Донеччину.
          Василь Стус:
 

Володимир  Сосюра :

Коли  потяг  у  даль  загуркоче…
Ой  ви  ночі  Донеччини  сині,
і  розлука, і  сльози  вночі…
Як  у  небі  ключі  журавлині,
одинокі  й  печальні  ключі…

Над  шахтами  лине  задимлене  небо…
                        Одкрили  зорі  золотої  ворота 
                        ми  в  битві  за  щастя  своє,
                        і з  попелу  згарищ  моя  Третя  Рота
                        в  симфонії  праці  встає.
 

                        ***
                         Як  я  люблю  тебе,  мій  краю  вугляний,
                         твій  кожний  камінець,  твою  билину  кожну, 
                          де пішов  на  бій  за  щастя  в  даль  тривожну,
                          що  снилося  мені  в  заграві  заводській…

                         … Ті  верби  над   Дінцем,  що  я  повз  них  проходив,
                          і рейок  диимний  дзвін,  і  шахти  на  горі,
                          куди  біжать,  біжать  вагончики  з  заводу,
                          смуглява  дітвора, щасливі  матері… 

           Питання  до  класу:

- Які  образи  вживають  поети  для  зображення  рідного  краю? 
- Які  почуття  викликають  наведені  приклади?
- Що  хотіли  передати  поети  своїми  поезіями? 

Підсумки.
                           СЛОВО  ВЧИТЕЛЯ.
                Отже,  сьогодні  ми  поглибили  наші  знання  із  творчості  видатних  українських  писменників  Василя  Стуса  і  Володимира  Сосюри.  Ми  побачили ,   що  своє  поетичне  натхнення  вони черпають  їз  свого  дитинства,  яке  проходило  у  шахтарському  краї.  Не  дивлячись  на  усі  подальші  тяжкі   життєві   перепони,  у   їхніх  поезіях простежуються яскраві образи, які зображують  Донеччину:   терикони, "мій краю вугляний", "залізничий насип", "верби над Дінцем", "труби заводські", "ночі Донеччини сині". 
                 Усі ви прекрасно підготувалися, урок був цікавий. (Оцінювання).
 
 

1. Чому народ ставиться з недовірою до інтелігенції?
2. Яким уявляє Марко шлях примирення інтелігенції й народу?
3. Яка функція фольклорних елементів у творі?
4. У чому виявляється аморальність і низький смак пісень молоді села?
5. Які б твори усної народної творчості ви представили селу Рашківка?
6. Які причини втрати українським селом на Донбасі національного колориту і національної самосвідомості селянами?
7. Як розвінчуються українофобські погляди російських панів на Донбасі?
8. У чому переконливість аргументів Марка в суперечці з паном Городянським?
9. У чому символічність назви повісті?
10. У чому значення ідеї відродження незалежності Української держави?
11. Як процеси відродження народної духовності відбуваються сьогодні в Україні, на Донбасі?

1. Ознайомити учнів з частиною літературного доробку В.Сосюри, з’ясувати певні відомості з біографії митця.
2. Виховувати в дітей почуття поваги, любові до батьків на прикладах творів письменника.
3. Знайомити учнів з письменниками-земляками.

Мій предок був, і слюсар був хорош.
Ні, це не вигадка. Венгерка в мене мати,
Її дівоче наймення Локотош.

В.І.Подов у 1995 році видає книжку “Любовь и слезы” (Новое о Владимире Сосюре), в якій пише про історію села Третя Рота: “Заснування цього села пов’язано з поселенням на правому березі Сіверського Дінця між річками Бахмутом і Луганью двох слав’яносербських кінних гусарських полків, котрими командували Райко Прерадович та Іван Шевич. Призначення воїнських частин – охороняти місцевість від набігів кочевників – кримських татар та ногайців, та освоювати нові землі. В устьї річки Верхньої Бєлєнької, яка впадає в Сіверський Донець, в 1754 році оселилася третя рота полка Р.Прерадовича.Вона заснувала новий населенний пункт, який від річки Верхньої Бєлєнької отримав назву Верхнє, а за назвою воїнського підрозділу – Третя Рота”.
Отже, мешкав письменник у селі Третя Рота. А як же Володимир Сосюра в одноіменному романі змальовує матір?
Учень: В романі “Третя Рота” письменник не раз змальовує незвичайну красу своєї матері, її жагучі чорні очі та смугляве обличчя. Володимир Сосюра вказує, що в неї була дуже поетична натура, що вона любила співати російські романси та часто молилася та плкала під зорями.
Вчитель: А хто підтвердить це рядками з твору?
Учень: “Моя мама була чорна, майже циганка, мятежна і розкидана. Вона була красуня. Її смугляві тонкі риси, темно-карі очі; чорні, аж жагучі, мов крила летючих птиць, красиво загнуті брови; нервові ніздрі майже класичного, з ледве помітною горбинкою носа завжди були в якомусь дивнім, хвилюючим русі. Мама була чудесно збудована. У неї було чорне, аж до синяви, волосся, і вся вона була зоряна і пристрасна пісня. Вона дуже любила зорі і часто молилась і плакала під ними”.
Вчитель: Можливо, хтось хоче додати?
Учень:Також у романі “Третя Рота” Володимир Сосюра розповідає, що його матуся на загальноміськім балу одержала перший приз за красу, хоча й була вона звичайна робітниця.
Вчитель: Молодці!
Дійсно, мати В.Сосюри була дуже вродливою жінкою. Народилася Антоніна Дмитрівна 1878 року, а померла – у 1961 році.
Родина Сосюри спочатку, як відомо, жила в хаті-хворостянці. Колись її збудувало сільське товариство і згодом передало родині Миколая Володимировича Сосюри. Хатинка стояла на крихітній площадочці. Біля неї не було города, навіть невеличкої грядки для цибулі або щавля. В цій хатинці мешкало, бувало, не менш десяти чоловік. Але згодом ця хатинка розвалилась, і матері довелося мешкати у різних родичів.
Мати Володимира Сосюри була щедрою людиною. Коли письменник отримував великі гонорари, він нерідко віддавав великі суми матері. Але вона пригощала чисельних подруг, навіть гроші їм давала, а вони лише користувалися такою рисою характеру Антоніни Дмитрівни.
* * *
Мати була для митця святинею, своєрідною берегинею. Поет ототожнює себе з матір’ю зовнішньо и внутрішньо. Згадаймо фразу: “Їй не седиться на місті і все вона хоче кудись полетіти”.Таким самим був і Володимир Сосюра, все життя чогось шукав.
Проте, все ж таки, найчутливіші, найлагідніші, сповнені величезної любові, пошани і подяки слова, присвячені рідній матері, піснею звучать в поезіях.
 

МАТИ

Вже засохла ворожа кров
там, де вітер над рейками віє,
відкіля я до міста прийшов
оспівати Комун індустрію.

Де вагонів багряна змія,
край села, із низенької хати
вийде мама смуглява моя –
буде сина свого виглядати…

Буде ждать, вся – покора й печаль…
Над чавункою хмарами – зграї…
Пролітають вагони у даль,
та мене в тих вагонах немає.

Наплива на зіниці туман…
Мамо, мамо…не плач, нетреба!..
Твій Володька, Комуни боян,
не забув Донеччини неба.

Зацвітуть Україна і Русь
після днів світової побіди,
і тоді я додому вернусь –
у крейдянім кар’єрі робити.

Буде так, як хотіла ти.
Тільки зараз не клич…Не можу…
Кида час червоні цвіти
в мою душу, на промінь похожу…

Як далеко до яблунь, озер…
До дівчат, що вміють любити!
Друга мати у мене тепер –
революція…всього…світу!

* * *
Мати моя у полоні,
тьма її мучить і б’є.
Стукає важко у скроні
серце тривожне моє.

І по кривавій панелі 
ходить, бундючий і злий,
кат у зеленій шинелі,
в сіро-зеленій, чужій.

Далі мої голубині,
вам пісня сія.
Там, на Вкраїні, Вкраїні,
мати в полоні моя.

* * *
Там десь Дінця далекі береги,
мого дитинства світлі небокраї…
Смуглявий хлопчик качку з окуги
в мутній воді на вулиці пускає.

Одхмурили давно зимові хмари брови.
Як радісно йому, що навкруги весна!
І на синочка дивиться з любов’ю
щаслива й горда мати із вікна.

Ті мокрі ручки, качка і те небо,
ті оченята, карі і ясні…
І я дивлюсь крізь спомини на себе
з мого дитинства неповторні дні.

* * *
Сади осипалися милі,
 що чарували так мене,
і знов Дніпра чекають хвилі,
коли їх крига одягне.

Б’є вітер в хмарні колонади,
що принесуть снігів печаль…
А я стою біля огради
і за Дніпро д